«РОЗДРАТУВАННЯ ОПОНЕНТА», тобто виведення його зі стану психічної рівноваги глузуваннями, звинуваченнями, докорами й іншими способами поки співрозмовник не буде роздратованим і не зробить при цьому помилкову, невигідну для його позиції заяву.

«ВИКОРИСТАННЯ НЕЗРОЗУМІЛИХ ТЕРМІНІВ». Цей виверт може викликати, з одного боку, враження значущості обговорюваної проблеми, вагомості доводів, високого рівня професіоналізму і компетентності. З іншого боку, використання ініціатором незрозумілих, «наукоподібних» термінів може викликати в опонента протилежну реакцію у вигляді роздратування, відчуження або відходу в психологічний захист. Однак хитрість вдається, коли співрозмовник або соромиться перепитати про щось, або робить вигляд, начебто зрозумів, про що йде мова, і прийняв доводи.

«ЦЕ БАНАЛЬНО!» Головний задум у тому, щоб змусити опонента реагувати на однозначність і бездоказовість оцінки, в якій реально не міститься жодних доказів. Дійсно, реакція опонента на зауваження типу «Це все дурниці», «Це загальновідомо», «Це банально» цілком передбачувана. Почувши таку оцінку, мало хто втримається від спокуси емоційно доводити, що це не так. Спонукати до виправдання — в цьому і полягає підступний задум.

«НЕДОМОВЛЕНІСТЬ ІЗ НАТЯКОМ НА ОСОБЛИВІ МОТИВИ». Суть цієї маніпуляції в тому, щоб продемонструвати певну багатозначну недомовленість, натякнути на те, що в цьому випадку можна сказати значно більше, але це не робиться через приховані особливі мотиви.

«ПОСИЛАННЯ НА АВТОРИТЕТ». Варто зауважити, що виверт «спрацьовує» лише в тому випадку, коли авторитет, на який посилаються, є дійсно авторитетом. В іншому випадку хитрість може мати зворотний ефект.

«ПОМИЛКОВИЙ СОРОМ». Використання проти опонента помилкового аргументу, який він здатний «проковтнути» без особливих заперечень. Виверт може успішно застосовуватися в різних судженнях, дискусіях і суперечках. Звернення типу «Вам, звичайно ж, відомо, що наука тепер встановила...» або «Звичайно ж, ви знаєте — нещодавно прийняли рішення...» або «Ви, звісно, читали про...» приводять опонента в стан «помилкового сорому», коли йому начебто незручно привселюдно сказати про незнання тих речей, про які всі говорять. У цих випадках більшість людей, проти яких використовується подібна хитрість, киває чи робить вигляд, що згадує, про що йде мова, тим самим визнаючи всі ці деколи і помилкові доводи.

«ПРИНИЖЕННЯ ІРОНІЄЮ». Прийом ефективний, коли суперечка з певних причин невигідна. Зірвати обговорення проблеми, уникнути дискусії можна за допомогою приниження опонента іронією типу «Вибачте, але ви говорите речі, які вищі за моє розуміння». Зазвичай, у таких випадках той, проти кого спрямована маніпуляція, починає відчувати незадоволеність сказаним і, намагаючись пом’якшити свою позицію, допускає помилки, але вже іншого характеру.

«ВІДВЕРТІСТЬ ЗАЯВИ». Акцент робиться на особливу довірливість спілкування, котру демонструють за допомогою таких фраз, як, наприклад, «Я вам зараз прямо (чесно) скажу...». При цьому створюється враження, ніби все, що говорилося раніше, було не цілком відвертим. Як правило, такі звороти мови підвищують увагу до того, що буде сказано ініціатором, і згодом спонукають партнера відповісти так само відверто, чесно і прямо.

«ВТІШНІ ЗВОРОТИ МОВИ». Особливість цієї маніпуляції в тому, щоб «обсипати опонента лестощами», натякнути, як багато він може виграти в разі згоди або, навпаки, програти, якщо сперечатиметься. Прикладом може слугувати вислів: «Як людина розумна, ви не можете не бачити, що...».

«ПОКАЗНА ПІДТРИМКА». Унікальність цього виверту в тому, щоб, узявши слово в опонента, прийти йому на допомогу, тобто почати приводити нові аргументи та докази на захист його тези. Ця допомога необхідна лише для показної підтримки супротивника, бо метою є уявна підтримка опонента, спрямована на те, щоб відвернути увагу, а також послабити психологічне протиборство суперника.

«БАГАТО ЗАПИТАНЬ». Хитрість у тому, щоб у запитанні поставити опонентові не одне, а кілька, причому різних і мало сумісних запитань. Далі все відбувається залежно від відповідей: або звинувачують у нерозумінні суті проблеми, або ж у тому, що суперник не цілковито відповів на запитання.

«ПОСИЛАННЯ ДО «ВИЩИХ ІНТЕРЕСІВ» БЕЗ ЇХНЬОГО РОЗШИФРУВАННЯ». Суть у тому, щоб висловити думку, яка містить натяк — якщо опонент, наприклад, і далі буде незговірливим у суперечці, то це може торкнутися інтересів тих, кого вкрай небажано засмучувати або виводити зі стану рівноваги. Наприклад: «Ви розумієте, на що зважуєтеся, коли не погоджуєтеся з наведеними доводами?».

«ЗВИНУВАЧЕННЯ В УТОПІЧНОСТІ ІДЕЙ». Вислів, який змусить партнера виправдовуватися, шукати докази проти висловленого звинувачення в нереалістичності його ідеї. Завдяки міркуванням на захист проголошених доводів відбувається відхід від головної проблеми дискусії. Все це, як і в багатьох інших випадках, украй вигідно маніпулянту